- Іване
Петровичу наскільки нам відомо Ви нещодавно повернулися з відпустки,
яку провели на Прикарпатті, і крім відпочинку відвідали кілька
футбольних матчів. Які саме це були ігри, і які у Вас залишилися
враження від них?
- По-перше, я відвідав місто Яремчу, яке вразило не лише
красою гір, а й своєю архітектурою. Чому саме Яремча? Тому що у
напівфіналі аматорського кубка України саме яремчанські «Карпати» не
пустили до фіналу добрянське «Полісся».
На матч-відповідь фіналу Кубка між «Карпатами» і черкаським
«Ходаком» я вирушив разом з Олександром Томахом та Іваном Бубісом –
фахівцями, з якими доволі успішно співпрацював у «Десні». Зараз вони
працюють у Моршині, тренують однойменну з містом команду другої ліги.
Разом згадували цікаві моменти матчів, заповнені трибуни чернігівського
стадіону та багато чого іншого.
Що стосується самого матчу в Яремчі, то практично два тайми
гра йшла за повної переваги «Карпат». Після поразки в першому матчі у
Черкасах з рахунком 0:2 перед господарями поля стояло складне завдання.
Вони з ним впоралися, ще й як! На 87-й хвилині «Карпати» вели в рахунку
2:0 і, здавалося, буде додатковий час. Але на останній доданій хвилині
після подачі кутового нападник команди господарів Роман Ципердюк
головою переправив м’яча у сітку воріт черкащан - 3:0!
В ейфорії перемоги майже всі вболівальники вибігли на
футбольне поле, аби привітати своїх улюбленців– на стадіоні панувала
незабутня атмосфера. А я думав - якщо б на останніх хвилинах другого
півфінального матчу у Добрянці Володимир Бєлка чи Ігор Бобович були б
трохи влучнішими, то кубок міг би опинитися і в наших руках...
Другим матчем, на якому вдалося побувати, була гра «Моршин» -
«Рось» (Біла-Церква). Зустріч виявилася досить жвавою, з великою
кількістю гольових моментів, але відчувалась відсутність досвіду у
молодих гравців. Хотілося б відзначити, що рівень другої ліги значно
знизився, адже і яремчанські «Карпати», і наше «Полісся» на тлі
вищеназваних команд займали б у другій лізі провідні позиції.
- ФК
«Полісся» з Добрянки втретє поспіль виборює срібні медалі у чемпіонаті
Чернігівської області, чи не час вже позмагатися й за золото обласної
першості?
– «Полісся» упродовж 8 років мало статус фарм-клубу головної
команди області – чернігівської «Десни», і головним завданням було не
боротьба за призові місця, а підготовка молодих футболістів для
професійного футболу.
Можна навести дуже багато імен, але зупинюся на одному з
вихованців «Полісся» - Андрії Ярмоленку, який нині захищає кольори
київського «Динамо» та національної збірної України. Також через
«Полісся» пройшли і нинішні гравці основного складу чернігівської
«Десни»: Володимир Чуланов, Ярослав Сердюк, Артем Антонов. Щоб боротись
за «золото» чемпіонату області та успішно виступати на аматорському
рівні України, треба підсилюватися саме тими гравцями, які це завдання
зможуть виконати.
- Коли
Ви були президентом «Десни» більша половина команди складалася з
корінних чернігівських футболістів, а нині таких залишилося лише троє. З чим на Вашу думку це пов’язано? Бо виникає сум коли іноді на поле у складі чернігівської «Десни» не виходить жодний корінний футболіст.
– Перш за все, потрібно любити футбол, а не себе у футболі.
По-друге, потрібно приділяти велику увагу дитячому футболу і глибинно
та професійно цим займатися.
Коли я працював у «Десні», то ми співпрацювали практично з
усіма спортивними школами області, знаходили можливості фінансово їм
допомагати, заохочувати дитячих тренерів міста та області. Була
вибудувана міцна і надійна структура, кращі випускники спортивних шкіл
отримували ігрову практику у добрянському «Поліссі», а потім у «Десні».
Дуже важливим психологічним моментом для молодих гравців є
перехід від дитячого до дорослого футболу, але чимало гравців так і не
змогли переступити цей рубіж. За моєї ініціативи при «Десні» було
відкрито гуртожиток для перспективних футболістів області. А одним з
перших «саморобків» був Тимур Рустамов із Славутича, який «відкрився»
саме у «Поліссі» і вже потім заграв у «Десні».
- Та
й на посаді віце-президента ПФЛ України, саме з Вашої ініціативи було
введено квоту на обов’язкову участь молодих гравців у матчах першої
ліги та другої ліги?
- Це питання просувалося дуже складно і мало вирішитися
голосуванням серед президентів клубів, які входили до центральної ради
ПФЛ. Більшість з них були проти такого рішення, і тільки після
довготривалих переконань з перевагою в один голос воно було прийняте. І
це дало великий притік молодих і перспективних гравців зі спортивних
шкіл України у професійний футбол. Квота дала можливість «розкритися»
нашим молодим футболістам: Тимуру Рустамову, Ярославу Сердюку та Андрію
Ярмоленко.
- Як Ви оцінюєте виступ ФК «Полісся» у цьому сезоні?
– За рівнем виконавців команда «Єдність-2» з Плисок виглядала
явно сильніше за нас. Можливості більшої частини гравців я чудово знаю,
бо вони розпочинали свій футбольний шлях у добрянському «Поліссі». У
Плисках розбудована чи не найкраща футбольна інфраструктура не лише в
області, а й в Україні.
Велика заслуга у цьому належить почесному президенту клубу
Михайлу Миколайовичу Голиці, який вкладає у команду не лише гроші, а й
душу, і з яким, до речі, у мене склалися дружні стосунки. А головний
тренер «Єдності-2» Сергій Бакун зумів об’єднати гравців і за короткий
термін створив боєздатний колектив, якому вдалося виграти не лише
чемпіонат області, а й чемпіонат України серед аматорів.
Приємно, що з Сергієм Бакуном мені довелося успішно
співпрацювати у «Десні» і в «Поліссі». Адже саме під його керівництвом
у 2000 ріці, дебютувавши у вищій лізі обласного чемпіонату, «Полісся»
стало бронзовим призером, а через три роки - чемпіоном області. У
складі команди тоді виступали такі відомі нині футболісти, як Валерій
Соколенко, Віталій Гавриш, Олександр Бабор, Олександр Савенчук, Артем
Падун, Максим Легеда, Ігор Донець, Сергій Комар та інші.
- Чи є в Вас особисті забобони перед матчами?
– Скоріше не забобони, а особисті принципи. Я вже сімнадцять
років утримую ФК "Полісся", і майже десять років віддав "Десні".
Практично перед кожним матчем ходжу до церкви. І як би не складався
матч, я ніколи в перерві не заходжу до роздягальні футболістів. Не хочу
відбирати функції у тренерів, яким завжди довіряю.
- Один
з футбольних чиновників зазначив, що у області є два клуби – Єдність
(Плиски) і ФК «Полісся» (Добрянка), а інші це «команди»… Як можете це
прокоментувати?
– Я не хотів би ображати жодну команду області, адже у кожної з
них є своя історія, свій малюнок гри та своє завдання. Взагалі, для
мене поняття «клуб» - це не тільки група футболістів, це в першу чергу
розвинута інфраструктура, власний стадіон, символіка, фінансова база,
дитяча спортивна школа, своя ментальність та філософія. А тоді вже й
рахуйте, скільки команд в області можна назвати клубами…
