- 

- По-перше, я відвідав місто Яремчу, яке вразило не лише красою гір, а й своєю архітектурою. Чому саме Яремча? Тому що у напівфіналі аматорського кубка України саме яремчанські «Карпати» не пустили до фіналу добрянське «Полісся».

На матч-відповідь фіналу Кубка між «Карпатами» і черкаським «Ходаком» я вирушив разом з Олександром Томахом та Іваном Бубісом – фахівцями, з якими доволі успішно співпрацював у «Десні». Зараз вони працюють у Моршині, тренують однойменну з містом команду другої ліги. Разом згадували цікаві моменти матчів, заповнені трибуни чернігівського стадіону та багато чого іншого.

Що стосується самого матчу в Яремчі, то практично два тайми гра йшла за повної переваги «Карпат». Після поразки в першому матчі у Черкасах з рахунком 0:2 перед господарями поля стояло складне завдання. Вони з ним впоралися, ще й як! На 87-й хвилині «Карпати» вели в рахунку 2:0 і, здавалося, буде додатковий час. Але на останній доданій хвилині після подачі кутового нападник команди господарів Роман Ципердюк головою переправив м’яча у сітку воріт черкащан - 3:0!

В ейфорії перемоги майже всі вболівальники вибігли на футбольне поле, аби привітати своїх улюбленців– на стадіоні панувала незабутня атмосфера. А я думав - якщо б на останніх хвилинах другого півфінального матчу у Добрянці Володимир Бєлка чи Ігор Бобович були б трохи влучнішими, то кубок міг би опинитися і в наших руках...

Другим матчем, на якому вдалося побувати, була гра «Моршин» - «Рось» (Біла-Церква). Зустріч виявилася досить жвавою, з великою кількістю гольових моментів, але відчувалась відсутність досвіду у молодих гравців. Хотілося б відзначити, що рівень другої ліги значно знизився, адже і яремчанські «Карпати», і наше «Полісся» на тлі вищеназваних команд займали б у другій лізі провідні позиції.

-         ФК «Полісся» з Добрянки втретє поспіль виборює срібні медалі у чемпіонаті Чернігівської області, чи не час вже позмагатися й за золото обласної першості?

– «Полісся» упродовж 8 років мало статус фарм-клубу головної команди області – чернігівської «Десни», і головним завданням було не боротьба за призові місця, а підготовка молодих футболістів для професійного футболу.

Можна навести дуже багато імен, але зупинюся на одному з вихованців «Полісся» - Андрії Ярмоленку, який нині захищає кольори київського «Динамо» та національної збірної України. Також через «Полісся» пройшли і нинішні гравці основного складу чернігівської «Десни»: Володимир Чуланов, Ярослав Сердюк, Артем Антонов. Щоб боротись за «золото» чемпіонату області та успішно виступати на аматорському рівні України, треба підсилюватися саме тими гравцями, які це завдання зможуть виконати.

-         Коли Ви були президентом «Десни» більша половина команди складалася з корінних чернігівських футболістів, а нині таких залишилося лише троє. З чим на Вашу думку це пов’язано? Бо виникає сум коли іноді на поле у складі чернігівської «Десни» не виходить жодний  корінний футболіст.

– Перш за все, потрібно любити футбол, а не себе у футболі. По-друге, потрібно приділяти велику увагу дитячому футболу і глибинно та професійно цим займатися.

Коли я працював у «Десні», то ми співпрацювали практично з усіма спортивними школами області, знаходили можливості фінансово їм допомагати, заохочувати дитячих тренерів міста та області. Була вибудувана міцна і надійна структура, кращі випускники спортивних шкіл отримували ігрову практику у добрянському «Поліссі», а потім у «Десні».

Дуже важливим психологічним моментом для молодих гравців є перехід від дитячого до дорослого футболу, але чимало гравців так і не змогли переступити цей рубіж. За моєї ініціативи при «Десні» було відкрито гуртожиток для перспективних футболістів області. А одним з перших «саморобків» був Тимур Рустамов із Славутича, який «відкрився» саме у «Поліссі» і вже потім заграв у «Десні».

-         Та й на посаді віце-президента ПФЛ України, саме з Вашої ініціативи було введено квоту на обов’язкову участь молодих гравців у матчах першої ліги та другої ліги?

- Це питання просувалося дуже складно і мало вирішитися голосуванням серед президентів клубів, які входили до центральної ради ПФЛ. Більшість з них були проти такого рішення, і тільки після довготривалих переконань з перевагою в один голос воно було прийняте. І це дало великий притік молодих і перспективних гравців зі спортивних шкіл України у професійний футбол. Квота дала можливість «розкритися» нашим молодим футболістам: Тимуру Рустамову, Ярославу Сердюку та Андрію Ярмоленко.

-         Як Ви оцінюєте виступ ФК «Полісся» у цьому сезоні?

– За рівнем виконавців команда «Єдність-2» з Плисок виглядала явно сильніше за нас. Можливості більшої частини гравців я чудово знаю, бо вони розпочинали свій футбольний шлях у добрянському «Поліссі». У Плисках розбудована чи не найкраща футбольна інфраструктура не лише в області, а й в Україні.

Велика заслуга у цьому належить почесному президенту клубу Михайлу Миколайовичу Голиці, який вкладає у команду не лише гроші, а й душу, і з яким, до речі, у мене склалися дружні стосунки. А головний тренер «Єдності-2» Сергій Бакун зумів об’єднати гравців і за короткий термін створив боєздатний колектив, якому вдалося виграти не лише чемпіонат області, а й чемпіонат України серед аматорів.

Приємно, що з Сергієм Бакуном мені довелося успішно співпрацювати у «Десні» і в «Поліссі». Адже саме під його керівництвом у 2000 ріці, дебютувавши у вищій лізі обласного чемпіонату, «Полісся» стало бронзовим призером, а через три роки - чемпіоном області. У складі команди тоді виступали такі відомі нині футболісти, як Валерій Соколенко, Віталій Гавриш, Олександр Бабор, Олександр Савенчук, Артем Падун, Максим Легеда, Ігор Донець, Сергій Комар та інші.

- Чи є в Вас особисті забобони перед матчами?

-         Один з футбольних чиновників зазначив, що у області є два клуби – Єдність (Плиски) і ФК «Полісся» (Добрянка), а інші це «команди»… Як можете це прокоментувати?

– Я не хотів би ображати жодну команду області, адже у кожної з них є своя історія, свій малюнок гри та своє завдання. Взагалі, для мене поняття «клуб» - це не тільки група футболістів, це в першу чергу розвинута інфраструктура, власний стадіон, символіка, фінансова база, дитяча спортивна школа, своя ментальність та філософія. А тоді вже й рахуйте, скільки команд в області можна назвати клубами…